«Запитати, чи справедливо суспільство, майже те ж, що запитати, як в цьому суспільстві розподіляють все, що ми цінуємо: доходи і багатства, обов’язки і права, повноваження та можливості, посади і почесті.
У справедливому суспільстві кожен отримує те, що заслуговує. Труднощі починаються, коли ми задаємося питаннями: чого і з яких причин заслуговують люди»
Майкл Сендел «Справедливість»
Справедливість – одна з найбільш базових категорій філософсько-політичного словника. Починаючи з давніх цивілізацій, вона була головним принципом організації суспільства. Питаннями про її трактування та як правильно підлаштовувати справедливість до реального життя задавалися люди споконвіку. І кожне покоління знову та знову переглядає проблематику справедливості на власний лад, підлаштовуючи її під свою актуальність. Одним з таких прикладів є однойменна книга «Справедливість» нашого сучасника Майкла Сендела, яку ми нещодавно читали з нашим експертом Андрієм Баумейстером.
Хто такий Майкл Сендел?
Американський філософ, професор Гарвардського університету та на сьогоднішній день один з найяскравіших представників політичної філософії, критик лібералізму, неоарістотелік 21 століття.
Крім академічної та політичної філософії, Сендел багато часу присвячує також і публічній філософії. Бо вважає, що в 21 столітті філософія повинна бути публічною. Але публічна – не означає елементарна або нижче якістю. Вона говорить про речі, які стосуються та потрібні кожному.
Яка особливість його книги?
Вона вчить структурно мислити.
Коли ми читаємо цю книгу, наше завдання інше, ніж при читанні Канта або Аристотеля. Головна мета під час роботи з їхніми творами – в інтерпретації: роз’яснювати думки, викладені на сторінках. Таке читання вчить нас розуміти тексти високого рівня складності.
Інша ситуація з книгою Сендела – її не потрібно інтерпретувати. Тому що Майкл Сендел не дає відповідей, які б цього вимагали. Вся книга побудована на викладенні дискусійних ситуацій сучасної проблематики, які вимагають правильного рішення. Аргументи конкуруючих сторін Сендел наводить об’єктивно, не схиляючи читача до якогось підходу. Через це після читання не залишається відповіді, як чинити справедливо. Для того, щоб сформувати її, книгу потрібно пронести через власний світогляд, активізувати процесс міркування і розвити свою позицію.
Саме цією особливістю унікальна ця книга. Вона – стимул нашого міркування.
Про що книга? Три підходи до розмови про справедливість
Про що книга, ми дізнаємося з самої назви: вона про справедливість і як чинити правильно. Тут, здавалося б, нічого складного немає, ще Аристотель говорив: справедливість – коли кожен отримує те, що заслуговує. Здавалося б, все дійсно просто, але тут на нас чекають труднощі, з якими ми стикаємося, переймаючись питаннями “чого і з яких причин заслуговують люди?”. Щоб ми могли відповісти на ці питання, Сендел пропонує розглянути справедливість з 3-х підходів: свободи, максимізації добробуту та доводу доброчинності, приводячи в приклади різноманітні ситуації зі всіляких сфер життя сучасного суспільства – політики, медицини, військової справи і т.д. Аналізуючи це питання, він також звертається до поглядів на справедливість класичних філософів: Аристотеля, Канта і Джона Роулза.
Перший підхід до справедливості будується на повазі свободи та індивідуальних прав людини. До цього підходу Сендел відносить лібертаріанців, які також пов’язують справедливість зі свободою.
Другий підхід – максимізація добробуту. Ідея цього підходу в тому, що справедливість означає максимізацію добробуту максимальної кількості людей. До нього відносяться утилітаристи.
Третій підхід – доказ доброчинності. Тут справедливість розглядається як якість, тісно пов’язана з доброчинністю і благим способом життя. Даний підхід найскладніший. Тому що багато хто знаходить доказ чесноти незручним, адже він носить оціночний характер і направляє нас до сфери моралі. А усталена думка каже, що розмовам про мораль не повинно бути місця в політиці. Розмови щодо цінностей та чеснот, як прийнято вважати – це те, що суспільство роз’єднує, а нам потрібно говорити про те, що суспільство об’єднує.
Однак Сендел прихильник саме третього підходу – доказу доброчинності. Концепція Сендела – це політика загального блага, яка будується на обговоренні цінностей і чеснот. Тільки обговорюючи, ми відчуємо свою причетність один до одного. Тут він постає перед нами неоарістотеліком. Сендел вважає, щоб досягти справедливого суспільства, необхідні спільні, колективні роздуми про чесноти. Також необхідно колективно міркувати над питаннями, яким є сенс хорошого життя і створювати громадську культуру, яке сприяє розбіжностям, які неминуче виникають. Сендел зауважує, що в таких випадках з’являється спокуса знайти якийсь принцип, який міг би раз і назавжди виправдати розподіл доходу. Подібний принцип, якби його можна було знайти, дозволив би людям уникнути хвилювань і суперечок, які завжди викликають доводи на користь концепцій гарного життя.
Але уникнути цих суперечок неможливо. Тому що Сендел вважає, що справедливість неминуче суб’єктивна.
І в цьому варто з ним не погодитися. Справедливість не може за своєю природою бути суто суб’єктивною. Бо справедливість виникає тоді, коли ми вступаємо в стосунки один з одним, вона живе між суб’єктами. Справедливість – це соціальна чеснота, яка структурує суспільство.
Щоб проілюструвати це, можна звернутися до такого прикладу: уявімо в голові ситуацію, що ми стоїмо в черзі з 10-ти осіб за кавою, коли раптом в неї вбігає 11-й зі словами: «Знаєте, я дуже поспішаю на роботу, мені необхідно терміново взяти кави» та, закінчивши цю фразу, випереджвє першу людини в черзі, купує каву і йде. У разі якщо справедливість була б суто суб’єктивною, всі 10-ро людей в черзі не зазнали б обурення і подумали б «все так і має бути, адже справедливість у кожного суб’єктивна». Однак, це не так, і кожна людина, навіть той, хто нікуди не поспішає, відчує себе неприємно. Це і доводить те, що в будь-якому суспільстві присутні загальні уявлення про справедливість, а не суто суб’єктивні. Ці загальні уявлення О. Хеффе називає глобальними в своїй однойменній книзі «Справедливість».
Чому Сендел критикує лібералізм
Під гаслами толерантності та стриманості від жорстких суджень, громадськість була усунута від обговорення гострих тем, і це дало можливість невеликим групам найбільш активних і впливових лобістів своєї моралі, проводити свої закони. Це свідчення занепаду загального блага.
В основу суспільства ми ставимо тільки головні універсальні цінності, проте як вони впливають на нас:
- права людини (фундаментальні свободи)
- вільний ринок
- демократія
З якою метою сьогодні прагнуть до нейтральності в політичних, релігійних, філософських та інших дискурсах? З міркувань гуманності, щоб не образити і не принизити в правах представників жодної зі сторін. Чомусь прийнято вважати, що розмови про цінності і чесноти – це те, що суспільство роз’єднує. Пропонується наступний шлях – виключити такі тематики і говорити про те, що нас об’єднує, а цими об’єднувачами стають абстрактні універсальні цінності. Але вони небезпечні за своєю природою: абстрактно-універсальні і тому найбільш узагальнені, вони перетворюються в зручний інструмент – кожен може їх використовувати для своїх цілей, як з добрим, так і зі злим наміром. Але в підсумку, що ми маємо? Сварки і суперечки про справедливість не зменшилися – ми бачимо неспроможність цієї політики нейтральності, адже вона не досягає своїх цілей. І навіть гірше – риторика щодо дотримання нейтралітету в думках призводить до того, що суспільство стає слабким, вразливим, не інтегрованим, позбавленим солідарності і головних цілей свого розвитку.
Навіщо читати цю книгу?
Вона є стимулом до активізації міркування і в перспективі – до розвитку мислення. Уміння мислити – одне з найважливіших якостей людини 21 століття, коли необхідно грамотно, критично аналізувати численні потоки інформації, і формувати власну думку, аби не піддаватися маніпуляціям. Уміння мислити – одне з найбільш необхідних якостей жителя демократичного суспільства, існування якого можливе лише за умови гідного рівня освіченості її громадян.
Додаткова література по темі “Справедливість” від Андрія Бауместера:
- «Справедливість» – Отфрід Хеффе
- «Ідея справедливості» – Амартія Сен
