«Суперечка», фрагмент скульптури XII століття невідомого автора
Жан-Жак Руссо
Видатний письменник, мислитель і філософ своєї епохи, людина, яка була про себе високої думки, Жан-Жак Руссо предстає перед нами особистістю суперечливою, з дивними психологічними схильностями, людиною ексцентричною, проте геніальною. Як він міг вплинути на свою епоху з такою силою та інтенсивністю? Сам Кант, згадуючи двох філософів, які суттєво вплинули на його творчу спрямованість, називає лише Юма та Руссо. Що було в Руссо такого, що настільки вразило Канта? Знайти відповідь на це питання – наше перше завдання. І друге завдання – розглянути, чому через стільки років ідеї Руссо не втрачають своєї актуальності.
Передумови формування особистості
Для вирішення поставлених завдань, нам потрібно добре розуміти особистість Руссо та контекст, в якому вона формувалась.
Руссо народився в Женеві, його мати померла під час пологів, а батько, годинникар за професією, зайнявся вихованням сина лише коли йому виповнилося п’ять років. Варто зазначити, що й виховання це було доволі незвичним. Так вони разом читали емоційні життєписи Плутарха, нерідко засиджуючись до ранкової зорі, без жодного графіку. Батько Руссо був специфічним вихователем і не надто добропорядним громадянином; так після збройного нападу йому довелося тікати з Женеви. Руссо ж з тих пір віддавали в різні місця: в протестанський пансіон Ламбер’є, пізніше – на навчання до нотаріуса, ще пізніше – до гравера. Руссо ніде не вдавалося подовгу затримуватися, він ніколи ні до чого не підходив систематично, мав богемну тягу до читання та мрійливої споглядальності, але не до щоденної праці. Ця особливість червоною ниткою проходить крізь життя та діяльність Руссо. Він був людиною настрою. Його звинувачували в дилетанстві навіть у тих питаннях, якими він захопливо займався – ботаніці та музиці.
Вплив емоційних античних текстів, звичка до вільного розкладу дня та відсутність будь-якої системи власних дій – такими були фактори, що сформували молодого Руссо.
Він мав високий інтелект, любив свободу, не терпів рутини, був схильний до імпульсивних проявів почуттів і особливо відносився до природи – таким був Жан-Жак Руссо. Він був про себе високої думки, легко рвав соціальні зв’язки, добра не пам’ятав, сприймав його як належне, філософу була притаманна манія переслідування.
Що така людина буде бачити в суспільстві і на що буде звертати увагу? Особистість та характер Руссо так чи інакше позначаться на способі сприйняття світу, адже це його досвід, історія його життя, його розуміння добра і зла, бажаного і небажаного.
Сила впливу. В потрібному місці в потрібний час
Після багатьох життєвих випробовувань юнацвта, Руссо потрапив до Парижа, де залишився і згодом здобув славу. Він охоче демонстрував свої здібності і, як людина розумна, талановита, нехай і ексцентрична, став бажанним гостем в паризьких салонах. Він потрапив в потрібне місце, адже Париж був взірцем інтелектуальної моди всього західного світу.
Приємної зовнішності, схильний до ридань на грудях, він здобув визнання у дам, які в свою чергу, зробили його предметом пліток та інтриг, так Руссо став частиною паризької богеми. Він навіть отримав аудієнцію у французького короля, але відмовився від неї. Парадоксально, але з цього моменту й починається його сходження на європейський інтелектуальний Олімп.
Щоб зрозуміти причини такого блискучого успіху, ми повинні ознайомитися з тенденціями в інтелектуальних спільнотах середини 18 століття. Адже Руссо пощастило зі своїми ідеями потрапити не тільки в потрібне місце, а й в потрібний час. Адже не можна назвати французьких просвітників його епохи великими філософами: їхніми основними завданнями було об’єднати раціоналізм і емпіризм, розмежувати розум і почуття, зрозуміти, як вони об’єднані в нас. І тут складно було прийти до якогось балансу. В кінцевому ж рахунку теоретизування на основі цих тематик призводили до того, що гармонії досягти ставало неможливим, все переходило в сухі нерозв’язні суперечки. Серед цих філософів Руссо – фігура номер один, яскравий і продуктивний автор. Він вважається одним із засновників сентименталізму, завдяки Руссо епоха отримала те, чого їй так не вистачало – чуттєвість.
Одна із головних ідей Руссо полягала в силі впливу. Він був не перший, хто досліджував проблематику чуттєвості, але він став першим, хто зміг їх легітимізувати в громадській думці та зумів втілити в ідейне життя.
Перехід від розуму до почуттів. Не дослідник, але ідеолог
Руссо не був теоретиком або дослідником, а скоріше публіцистом, ідеологом; він не ставив за мету своїх праць неупереджене дослідження певної проблематики, завдання Руссо – це опис дійсності за образом своєї системи цінностей. Не дослідження існуючої, а створення власної.
З 16-17 століття традиційна релігія частково втрачає вплив, що сильно відображається на суспільстві. У релігії завжди були присутні дві складові – теоретична і емоційна. Теоретична була представлена через догми, емоційна – в обличчях священиків, які піклувалися своїми парафіянами, говорили з ними, і це пом’якшувало суху теорію догматики. Коли традиційна релігія перестала бути основою суспільства, акцент почав зміщуватися на користь науки, тут ми також бачимо чисту теоретичну складову, яку осмислює розум, проте емоційна – відсутня. Де ж її шукати? Де цей емоційний компенсатор, що був необхідний суспільству? Руссо називає новий тип емоційного компенсатору суспілсьва – чуттєвість. Цим типом ми користуємося й досі.
Руссо апелює до чуттєвості, декламуючи, що розум не є універсальним інструментом. Схожа ідея була у вченні Декарта: від пристрастей залежить все наше життя: благо та зло. Руссо дав нам цей новий код “пристрастей” – чуттєвість – в якій ми можемо жити навіть не мислячи.
Ідеї Руссо
У вченнях Руссо в повній мірі відобразилася його натура – ексцентрична, стрімка, емоційна та волелюбна.
На думку Руссо, природа людини чуттєва: людина спершу відчуває, а потім вже розуміє і осмислює розумом. Найбільша невдача в історії людства, яку називає французький мислитель, в тому, що ми зіпсували нашу природу, стали цівілізованними і почали жити в суспільстві, втратили рівність. Для Руссо рівність являє собою щось фундаментальне, бажану модель життя; те, що вичерпує наше природне призначення. Нерівність же створена людиною, природа якої зіпсована. Однак, на питання, як це сталося, автор не дає відповіді.
Сенс життя за Руссо – бути відповідним природі, а природа наша не для розуміння, адже ми за своєю суттю співчуваючі і чуттєві істоти. Нам потрібно лише розкривати свою суть та не суперечити природі, в якій закладено весь набір необхідного для людини. Більше не потрібно ніякого божественного джерела.
Вся історія розвитку людства, науки, прогресу, розвитку мистецтв за Руссо – це історія падіння і розпаду. Весь прогрес – шлях в нікуди, в безодню. Тому що людина знищує в собі найголовніше – залишки природи, яка і дає нам існувати. І цей стан ніяким чином не можна змінити. Ми, людство, на думку Руссо, втратили свою природну простоту, і в цей рай нам ніяк не повернутися. Єдине, що ми можемо зробити – пом’якшити наслідки цього падіння. І тут Руссо виступає терапевтом, учителем, який допоможе в цьому.
І йому це вдається: вся європейська культура, що раніше була орієнтована на розум, перевертається: на зміну раціоналізму приходить сентименталізм.
Чому ідеї Руссо актуальні зараз?
Кожна ідея, що привнесена в світ – невипадкова. Вона відображає дух своєї епохи. І нерідко ідеї виходять за рамки одного-двох поколінь, переходячи в століття. Це і відбулося з ідеями Руссо. Першопочатково вони мали емансипаторский вплив, звільнюючи дух природи, який розкриває себе в почуттях. Загалом, це про наш час. Тому що він – не раціоналістичний. Це час почуттів і час мас, які віддають пріорітет почуттям, а не розуму. Мас, які серцем голосують, вирішують і стикаються виключно з наслідками вибору свого серця, яке далеко не раціональне. Цей емоційний, чуттєвий “ридаючий на грудях” персонаж Руссо – яскравий втілення нашого часу, що увібрав найбільше когнітивних упереджень і продовжує активно ними жити.
Саме тому Жан-Жак Руссо, діяч просвітницької епохи, такий близький для сучасності. Хоч він і не писав про 21-е століття, його ідеї і сьогодні частина нашого повсякдення.
